Малi Лиcовцi — центр сiльської Ради. Село розташоване за 15 км вiд райцентру. Початкова назва села Лисовцi (Лiсовцi), яка висвiтлює його етимологію. Дехто пояснює назву цього села вiд слова «лисий» (лиса мiсцевiсть). Переказують, що колись серед болотистої мiсцевостi був острiвець, на якому нiщо не росло, і там, очевидно, поселилися першi його мешканцi.

Село давнє. Вiдноситься, очевидно, ще до епохи Київської Русi. Пiд час литовського панування було захоплено князями Любомирськими. В писемних документах згадується вперше па початку ХVII ст.

У Малих Лисовцях мiститъся центральна садиба колгоспу «Перемога», школа, культосвiтнi заклади.

У роки Великої Вiтчизняної вiйни тут дiяла пiдпiльна органiзацiя, якою керував Г. П. Письменний. На явочнiй квартирi в селi гестапiвцi захопили командира другого Сквирського партизанського загону Т. Д. Богаченка i партизанку-розвiдницю З. Валетову, яких спалили живими.

За бойовi заслуги у боротьбi з нiмецько-фашистсъкими загарбниками 205 жителiв села вiдзначенi орденами i медалями.

Вихiдцями з села є кандидат фiлологiчних наук П. П. Лисюк і кандидат технiчних наук В. П. Чвирук. Бiльше 30 рокiв у пiслявоенний перiод секретарем, а потiм головою Малолисовецької сiльської Ради працював М. А. Костiйчук.

До Малолисовецької сiльської Ради вiдноситься село Минькiвцi. Час заснування, напевно, кiнець ХV — початок ХVII ст.

Вперше село Миньківці , як Слобода Миньковецького згадується в 1610 році у переліку сіл які у спадок за заповітом після смерті князя Романа Ружинського, власника тамтешніх земель, отримала його дружина Софія Карапчийовська, яка проживала на той час у Паволочі.

З початком Визвольної війни українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького тутешні землі опинились у вирі буремних подій. В 1648 році було утворено Паволоцький полк. Організатором полку був паволоцький війт, син священика з Миньківців, Іван Аврамович Куцевич-Миньківський, який з початком Хмельниччини підняв у травні 1648 року проти поляків жителів навколишніх сіл. Землі Миньківців з яких він родом, та інших навколишніх сіл були надані у володіння Івану Куцевичу-Миньківському за бойові заслуги. Згодом після його смерті за наказом Богдана Хмельницького землі Миньківців та сусіднього села Вербівка, були повернуті його дітям, про що був виданий 19(27) червня 1657 року в Чигирині ним відповідний Універсал.

Миньківці неодноразово потерпали від ворожих нападів. В інвентарі Паволочі і сіл, які до неї належать, написаного під час вступу до тих маєтностей Яна Олександра Конецпольського 20 січня 1683 р. зазначається, що Миньківці ( Minkowa Wolica) і решта сіл були пусті. Новий власник віддав їх у оренду відповідно до контракту в 1701 р. за 18 тисяч Якубу Ледуховському.

В XVIII ст. село у складі ружинських володінь належало князям Любомирським, послідовно: Юрію – воєводі сандомирському, Йосипу – сину його, Станіславу і Каспру. По смерті Каспра в 1780році перейшло до його дочки Софії, що була одружена спочатку з Яковом Протопотоцьким, а після розлучення з ним , за генералом Валеріаном Зубовим, а після його смерті з Уваровим.

Миньківці другої половини XIX ст. змістовно описує Лаврентій Іванович Похилевич в своїй книзі «Сказания о населённых местностях Киевской губернии», яка була видана в 1864 році. Зокрема він пише: «Миньківці, село при невеликій річечці , що зветься Атокою, яка впадає в Роставицю; від Паволочі в 10-ти верстах. Мешканців обох статей: православних – 560, римо-католиків – 20. Прихідна церква Свято-Воздвиженська, дерев’яна, побудована в 1794 році, а в 1851 році відновлена. До її побудови існувала старіша, про яку в візиті (Паволоцького деканату 1741 року) йдеться про те, що побудована вона в 1726 році; прихожан мала 30 дворів в Миньківцях і 4 в Вербівці.За штатом перебуває в 6-му класі зі зменшеною платнею для священика до 67 рублів, а для дяка до 24 рублів. Церкві належить 87 десятин землі. В Миньківському приході перебуває також село Соколів Брід, що розташоване за 4 версти .»

На початку 1880-х років в Миньківцях - колишньому власницькому селі Кривошиїнецької волості, Сквирського повіту , Київської губеріїї мешкало 513 осіб, налічувалось 65 дворів, існувала православна церква та постоялий дім. 

Назва села Миньківці, можна гадати, походить від власного iменi Мина, Минко (греч. Μηνάς — місяць,місячний), або від назви річкової прісноводної риби з сімейства тріскових Минь, Миньок, (лат.Lota lota), що могла раніше водитись у місцевих водоймах. Подібні топоніми зустрічаються й в інших країнах. Зокрема в Польщі- Мinken, Minkowskie, Minkowice, походження яких дослідник топоніміки Сілезії Генріх Адами пояснює у своїй книзі , як старопольська форма німецького імені Minkowicz і означає "Село Святого Миколая" (нім."Dorf der St. Nicolaus"). 

У Минькiвцях наприкiнцi 1919 р. розмiщався штаб бригади Г. І. Котовського.